Всесвітній день
боротьби з опустелюванням і посухою офіційно встановлений рішенням 49-ї сесії
Генасамблеї ООН від 30 січня 1995 року. Дата цього дня була обрана до річниці
прийняття конвенції по боротьбі з опустелюванням. Один із найзагрозливіших,
глобальних і швидкоплинних процесів сучасності – розширення опустелювання,
падіння, повне знищення біологічного потенціалу Землі, що приводить до умов,
аналогічних умовам природної пустелі. Опустелювання розглядається як деградація
земель під впливом будь-яких природних та антропогенних чинників. 17 червня
1994 року була прийнята Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням, тому
міжнародна спільнота відзначає в цей день Всесвітній день боротьби з
опустелюванням та посухами.
Головною причиною
(приблизно 75%) опустелювання в світі вчені виділили людську діяльність, а саме
чотири види діяльності людини: надмірна культивація земель; перевипас;
вирубування лісів; зрошення з порушенням норм і вимог.
Попри всю світову славу
українських чорноземів, проблема опустелювання для нашої країни також є
актуальною, хоча проявляється вона переважно на півдні країни – в областях
степової зони. Землі країни зазнають суттєвого впливу деградаційних процесів,
серед яких найбільш масштабними є ерозія, забруднення, підтоплення територій.
На сьогодні Конвенцію
ратифікувало 196 країн світу, включаючи Україну. Цей день має на меті
привернути увагу до стану агроландшафтів планети. Щороку він присвячується
певній темі і має конкретний лозунг. У попередні роки це були вислови: «Краса
пустель – проблема опустелювання», «Поліпшення якості життя через підвищення
родючості ґрунту», «Не дайте засохнути нашому майбутньому». Мета цього Дня –
звернути увагу людей на необхідність міжнародного співробітництва для ефективної
боротьби з опустелюванням і засухою в природі. Цей процес змушує бити тривогу
багатьох вчених, оскільки він загрожує навколишньому середовищу нашої планети.
Підбиваючи підсумки, варто
зазначити, що до найбільш ефективних заходів щодо боротьби з опустелюванням
слід віднести: збільшення лісистості; розробка проектів землеустрою, що
забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни; встановлення
водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; заходи по збереженню та
відтворенню родючості ґрунтів. Також не варто забувати про те, що згідно
Головного закону України – Конституції, земля є основним національним
багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це обумовлено
винятковим значенням землі, яка є головною матеріальною основою довкілля,
необхідним засобом формування, розвитку і поширення рослинності, існуючих
водних об’єктів, є основою
територіальної цілісності держави та основою сільського, лісового виробництва.
Ми повинні пам’ятати
про те, що питання охорони земель в умовах загострення екологічної ситуації в
Україні має стати одним з найважливіших напрямків державної політики, оскільки
поліпшення стану землі відкриває значні резерви збільшення обсягів виробництва
сільськогосподарської продукції і забезпечує суттєве оздоровлення екологічних
умов життя людини.