З 2018 року у світі 11 червня відзначають День рисі.
Започаткували цю традицію для того, щоб поширювати знання про дику кішку та
порушити питання її збереження. Рись євразійська — є рідкісним великим хижаком
та символом Карпат і сьогодні вона потребує нашої уваги.
З 1994 року, коли рись включили до Червоної книги
України та заборонили полювання, чисельність популяції тварини суттєво не
збільшується, а про її життя досі відомо небагато.
В Україні рись трапляється у Карпатах — близько 400
особин, та на Поліссі — до 100 особин. Однак її становище набагато краще ніж,
наприклад, в іншого великого хижака — ведмедя, популяція якого налічує лише
близько 300 особин. Кішку “рятує” її таємничість, адже тварина живе у
важкодоступних місцях та зазвичай не наближається до людських поселень.
Випадково побачити рись у дикій природі — велика рідкість.
За даними Всесвітнього фонду природи, основні
чинники, що негативно впливають на чисельність рисей в Україні:
зменшення площі її оселищ — високогірних лісів,
заболочених рівнин Полісся;
негативний вплив людського господарювання, наприклад
лісозаготівлі, туризму;
зменшення кормової бази, а саме дрібних копитних та
ссавців;
трофейне незаконне полювання (браконьєрство).
Тварина є видом, від якого залежить здоров’я
екосистем та життєвий цикл інших видів. Наприклад, для життя рисі необхідна
велика територія, де її ніщо не турбуватиме — від 120 до 1 800 км квадратних
для самців, 80-500 для самок. Відтак,
охороняючи рись та її оселище шанс на виживання отримують інші види тварин та
рослин (в тому числі червонокнижні), що живуть поруч з нею.
Кожен хижак в екосистемі має свою нішу. У рисі — це
регулювання чисельності гризунів, а також лисиць — переносників хвороб і
паразитів. Ліси завдячують здоров’ям нашій плямистій хижачці.